Сім’я – один з найбільш соціальних винаходів людства, цінність якого з давніх часів і аж до наших днів залишається незмінною.Усе суще , що живе на Землі , має свій початок і свій кінець. Сім’я в цьому одвічному циклі – цементуюче начало, яке, власне, витворює саму людину. Роль сім’ї у вихованні особистості аж ніяк не зменшилась за тисячоліття людської цивілізації. У наш час, такий тривожний, економічно й соціально нестабільний, суспільно хиткий і непередбачуваний подіями, сім’я, хоч і зазнає значного негативного впливу, продовжує залишатися тим єдиним острівцем у бурхливому житейському морі, де людина може знайти свій прихисток, розраду і надію.Головною умовою успішного виховання дитини є саме сім’я. І не просто сім’я, а щаслива сім’я. ЇЇ не можна створити ні указом, ні з примусу, ніякими іншими засобами, крім духовних. Але виникає цей «палац щастя» - сім’я – не одразу, а поступово і значною мірою залежить від нас самих, наших взаємин один з одним, наших уподобань і прагнень, від того, що найбільше поціновується у людському бутті.Досить часто ми, дорослі, не розуміємо, а то й не прагнемо зрозуміти потреби і запити наших дітей, що викликає в них тривогу і протест. Не хочуть вони з цим миритися. Та й чи повинні це робити? Звідси добре відома проблема «батьків і дітей», яка була актуальною і в минулі часи, і сьогодні.Батьки, так само як і актори, можуть бути талановиті й нездарні, яскраві й сірі. Проте коли на виставу бездарних акторів ми можемо й не піти, то в сім’ї батькам і дітям треба жити увесь час поряд, одним життям. Тому ми маємо постійно думати і дбати про своїх синів і дочок, намагатися знайти з ними спільні інтереси, йти до високості духу, оволодівати всіма багатствами теплих, щирих і сердечних взаємин у сім’ї. Іншого шляху, ніж самовдосконалення, збагачення своєї душі, засвоєння знань, і не тільки книжкових, щоденна праця з дітьми, просто не існує. Людство ще не винайшло чарівного еліксиру. Ще раз підкреслимо, що шлях до «палацу щастя» пролягає через певні знання: знання дитячої психології, характеру дитини, оволодіння різними прийомами спілкування. Водночас не забуваймо, що такі наші якості, як щирість, безпосередність, справедливість, об’єктивність та врівноваженість – завжди жадані супутники сімейної злагоди, дружби й взаєморозуміння, успіхів у вихованні дітей.Хочеться згадати слова А.Макаренка, які й досі не втратили своєї актуальності. «Виховний процес – є процес, що постійно триває, і окремі деталі його розв’язуються в загальному тоні сімї, а загального тону не можна вигадати і штучно підтримувати. Загальний тон, дорогі батьки, створюється вашим власним життям і вашою власною поведінкою. Найправильніші, найрозумніші, найпродуманіші педагогічні методи не дадуть ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. І, навпаки, правильний загальний тон підкаже вам і правильні методи поводження з дитиною і, насамперед, правильні форми дисципліни, праці, свободи, гри і авторитету » (Макаренко А.С. Книга для батьків.-К.,1972.-С.110)Отож ніколи не можна втрачати надії на успіх у вихованні дітей. Але він приходить тільки тоді, коли ми з наймолодшого віку дитини знайдемо той «правильний загальний тон», який допоможе нам у створенні батьківського авторитету, у здійсненні виховного впливу, у встановленні щирого й доброзичливого, теплого й довірливого взаємного розуміння між батьками і дітьми.

Як підготувати дитину до дитячого садка
Поради батькам

Прихід у дитячий садок - перший серйозний етап соціального життя дитини. Досі вона спілкувалася тільки з членами родини, приятелями-сусідами або з тими, кого дорослі запрошували у дім. І от - багато незнайомих облич, нова обстановка… У дитячих садках працюють досвідчені, кваліфіковані вихователі, які зуміють ввести ваше маля в колектив, адаптувати його до нових умов. У принципі, якщо мати в силу обставин змушена буде залишити дитину на цілий день - великої біди не станеться. Проте краще, звичайно, поступове звикання. Поки дитина приглядається до нових товаришів, цікавиться новими іграшками, побудьте неподалік. Коли через півгодини або годину після приходу переконається, що дитина почувається спокійно, лагідно скажіть їй, що вам треба йти, що невдовзі ви прийдете по неї й заберете додому. Якщо навіть маля трохи поплаче без вас, вихователь зуміє утішити й забавити дитину. Спершу залиште її в садку на кілька годин, потім - на півдня. Невдовзі все вийде в належний ритм. Різноманітні іграшки, можливість гратися з іншими дітьми швидко зацікавлюють малят, і вони звикають до садка. Найголовніше, щоб перші враження були позитивними. А для цього дамо батькам кілька практичних порад.
Розповідайте дитині якомога більше доброго про садок і активно привчайте її до самостійності. В колективі добре закріплюються навички самообслуговування, але закласти їх належить у сім’ї, як і навички гігієни.
Батьків часто турбує, як одягати дитину для дитсадка. Насамперед так, щоб їй було зручно. Одяг має бути міцним, не ускладнювати рухів дитини, (під час бігу, стрибків, лазіння тощо) і таким, щоб малюк сам міг вільно роздягатися й одягатися. Привчіть дитину правильно застібати пальтечко, вміло поводитися зі «змійкою», надягати шапку, знімати і взувати черевики (хай взуття буде досить просте, аби дитині не доводилося вибиватися із сил, стягуючи його з ніг). Безумовно, матері простіше самій одягати і роздягати дитину, але варто бути терплячим-нехай учиться самостійності, дорослішає. Перетворіть цю «процедуру» на цікаву гру.
Дитина ще вдома повинна привчитися вішати або охайно складати свій одяг, давати раду іграшкам, правильно поводитися з олівцем, клеєм, іншими предметами. Щоб полегшити перебіг адаптації, заздалегідь учіть малого науки спілкування з іншими: поясніть, що таке дружба, чому треба йти на поступки, рахуватися з чиїмсь інтересами. У великих сім’ях взаємини між братами і сестрами допомагають малюку легше пристосуватися до колективного життя. Коли ж дитина росте в сім’ї одна, можна домовитися з іншими родинами щодо організації спільних ігор дітей. Добре також ходити гуртом на прогулянки, екскурсії. Все це не лише збагатить дітей новими знаннями та уявленнями, а й зробить їх комунікабельними.
Батьки і вихователі - перші впроваджувачі рідної української мови в душу і розум дитини. Якщо дорослі спілкуються з дітьми чистою, барвистою мовою, вона обов’язково перейме їхній стиль. Але так само переймає вона й суржик, грубі висловлювання, жаргонізм. Пильнуйте себе! Проте самого наслідування дорослих і запам’ятовування замало для оволодіння вміння говорити правильно і красиво. Потрібна цілеспрямована робота над розвитком усного мовлення. Це важливо й у тому ракурсі, що в садку дитині часто доводиться розповідати про поїздки і мандри, які вона здійснила з батьками, про те, що вона бачила, чула і робила. І такого мистецтва розповіді теж треба навчити ще до вступу у дошкільний заклад. Нехай дитина розповідає татку з мамою про те, що бачила у дворі, парку, зоопарку, музеї тощо. Привчившись правильно висловлювати свої думки і вільно оповідати про цікаві для неї події, маля в подальшому убезпечиться від комплексу «мовчальника».
Диференціювання дітей на таких, для кого природним є російське, українське чи мішане мовлення є основний методичний підхід до оволодіння спорідненою мовою. Якщо маля виховується в російськомовній сім’ї, у нього довше формується механізм іншої мови. Тут зразкова українська мова у дорослих особливо важлива. Утім, удосконалення рідної мови потребують і діти з україномовних сімей. На них спирається вихователь, використовуючи в різних ситуаціях їхні природні можливості й залучаючи до спілкування з однолітками рідною мовою.
Ще один важливий аспект: батькам належить знати стадії росту і розвитку дошкільників, а також їхні індивідуальні особливості. Ріст і розвиток дитини - складний процес, одним з компонентів якого є формування рухів. Кожен віковий період - це активне оволодіння дитиною певними руховими діями. На час приходу в дитсадок малюк, як правило, навчається бігати, стрибати, вилазити на висоту, підлізати під предметами тощо. Втім, здатності дітей на третьому році життя не однакові. По-перше, через те, що ставлення до фізкультури в різних сім’ях вельми відмінне. Одні батьки дають дитині рухову волю - тоді вона природно реалізує свої можливості, інші стримують рухову ініціативу , через що маля, бува суттєво відстає від однолітків у дитячому садку. Втім, ніколи не пізно надолужувати втрачене, хоча для цього знадобиться не один місяць. Тому не варто завчасно записувати своє дитя в «спортивні невдахи». Регулярні фізкультурні заняття в дитсадку підтягнуть хлопчика чи дівчинку до належного вікового розвитку рухів. А такі самі регулярні заняття вдома допоможуть дошкільняті полюбити фізкультуру всерйоз і надовго. Про те, як організувати для дитини оптимальний руховий режим у домашніх умовах розповідатиметься в одній з наступних публікацій.

НЕ РОБІТЬ!

• Не перебивайте дитину, не говоріть, що ви вже зрозуміли, не відвертайтесь, поки малюк не скінчив розповідати.
• Не змушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.
• Не вимагайте одразу дуже багато; мине чимало часу, перш ніж малюк навчиться самостійно прибирати свої іграшки, наводити порядок у своїй кімнаті.
• Не слід постійно виправляти дитину, повторюючи: «Не так! Перероби!»
• Не кажіть: «Ні, вона не червона». Краще сказати просто: «Вона синя».
• Не треба піддавати критиці дитину навіть сам на сам, тим більше не слід цього робити у присутності інших людей.
• Не треба встановлювати для дитини багато правил: вона перестане звертати на них увагу.
• Не перестарайтесь створюючи дитині дуже багато стимулів або вражень: іграшок, поїздок тощо.
• Не виявляйте надмірного занепокоєння з приводу кожної зміни в дитині: невеликого руху вперед або, навпаки, деякого регресу.